Ветеран живе поруч!

         Болісною раною в історії нашого народу залишилася Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 років. Про неї можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади старшого покоління про жахливу розруху, голод, біль і страх. Ніколи ці події не зітруться із пам’яті тих людей, котрі стали свідками війни. Пройшовши випробування, вони стали по-іншому сприймати життя, у більшості випадків саме війна визначила їхній подальший життєвий шлях.

         Хочеться,щоб про добрі справи наших дідусів знали не тільки місцеві жителі, а й уся Україна. Народився Кальченко Павло Олександрович в 1926 року в м. Ворожба де й проживає своє дуже яскраве, насичене радостями, переживаннями, бідами та лихоліттями життя. Змалку ріс трудолюбивим і допитливим хлопчиком. Був старшим сином Олександри Михайлівни та Олександра Андрійовича. Навчався у Климівській школі. А коли йшов йому 16 рік в жовтні 1941 року розпочалася справжня бойова юність. Скільки спогадів таїть у собі Павло Олександрович, з тривогою у серці він розповідає як брав участь в обороні Москви, Сталінграда, визволяв Донбас, Луганськ, Дніпропетровськ та Нікополь. У складі запасного полку 5 гвардійської дивізії штурмував Берлін. З острахом та болем у серці згадує всі події котрі відбулися тоді з ним. На лацкані піджака дідуся не перерахувати фронтових нагород: два ордени Вітчизняної війни, ордени Червоної зірки, «За особисту мужність», медалі «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсбергу», «За взяття Берліна», «За звільнення Белграда», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.» та багато інших.

         Нині фронтовик – на заслуженому відпочинку. Проживає Павло Олександрович із дружиною Надією Василівною. Прийдеш до них у затишну оселю і завжди тебе зустрічає приємна усмішка на їх вустах. Подивишся на них і навіть на думку не спадає, що з такими добрими очима дідусь своє серце проніс крізь Велику Вітчизняну війну. З болем він згадує найжахливіші дні, котрі назавжди закарбувалися у його пам’яті. Його слухати – не переслухати. З розповідей книгу можна написати. А його корисні поради завжди допомагають нам у житті. Хоч би скільки минуло часу від тих грізних років, та пам'ять про подвиг наших земляків повинна бути вічно в наших серцях, серцях молодого покоління.

Яна Рева

учениця 7 класу

 Ворожбянського НВК: ЗОШ І-ІІ ступенів – ДНЗ №4